Присвячую моєму ІV випускному курсу 2014 року.
… Ми прийшли у КІМ зовсім юними, пам’ятаєте? Як ми звикали один до одного. Як сварились.Як мирились. Знаходили спільну мову. Як навчались і як нам було на початку важко, але потім це поступово переростало в досконалість.
Ми росли. Ставали дорослішими.Змінювались погляди.
Поряд одне з одним нам прийшлось пережити всяке: поразки, непорозуміння, конфлікти між собою, побутові дрібниці, радість, кохання, успіхи, гарні та погані відмітки, успішні концерти, вдало пережиті екзамени та заліки, дні народження та в кінці-кінців хвилини, в які ми були щасливі…
Кожний наш випадок розкриває зміст життя: коли в останню ніч перед екзаменом треба написати конспект обсягом до 50 сторінок…Коли за день до гармонії ти все-таки змушуєш себе сісти за ф-но і пограти цифровки... А наша муз. літ. з Тетяною Доріанівною, саме на її уроках в усієї нашої групи були концерти і гастролі, о скільки брехні ми їй наплели, цій святій жінці). а наші парі, а вічні слова пройняті надією "Давайте на наступний раз", або "Ми спішим, нам треба йти" стали нашими лозунгами)
Про все це і більше можна говорити годинами, днями, роками. Але всього не написати. Хочеться сказати лише одне, що наше Глієра – це те, що нас об’єднувало всі чотири роки і що об’єднало на все життя!
Школа, яка виховала в нас особистості, професіоналізм, людяність, доброту, чесність залишиться великим відбитком у моїй пам’яті та моїм серці.
Також хочу висловити велику вдячність шановним викладачам. Людям, які, не шкодуючи своїх сил не втомлювались наставляти нас до прекрасного і які віддавали нам своє серце.
Якщо є коментарі, спогади, побажання - пишіть, дзвоніть)